“Запаху нема, смаку нема”: спогади ліквідатора з Рівненщини про 72 дні на даху реактора

З 11 тисяч ліквідаторів Рівненщини сьогодні в живих залишилося менше трьох тисяч. Редакція Полісся News поспілкувалася з одним із них – Гершем Фраєрманом, який у 1987-му керував роботою на даху третього блоку ЧАЕС.

З Коростеня — у саме пекло

До Чорнобиля Герш потрапив у складі полку Прикарпатського військового округу. Прибув зранку, а вже опівдні був на станції. Його призначили заступником командира полку з бойових робіт. У 1986-му у військових там служба йшла день за три — як на війні.

Дах третього блоку: графітові “олівці” під ногами

Основним завданням полку було очищення даху 3-го енергоблоку, який від пошкодженого четвертого відділяла лише висока труба.

“Ми знімали стару покрівлю, вигрібали металеві перекриття та вивозили все на могильник. Були ще й графітові стержні – те, що викинуло з реактора. Їх розкидало по даху. Вони виглядали як звичайні олівці. Коли пожежники гасили вогонь піною, ці стрижні вкрилися плівкою, і їх не було видно”, – згадав Герш Фраєрман.

Загалом у зоні він провів три місяці, 72 дні з яких – на даху станції.

“Брудна Машка” та присмак металу на язиці

Радіація – ворог підступний, бо невидимий. Герш Фраєрман розповів, що спочатку маску не знімав взагалі. Сигналом для зміни респіратора був специфічний металевий присмак на язиці, схожий на йод.

“Запаху немає, смаку немає. Ти її не бачиш. Через це людина втрачає обережність. Там, де було найбільше зараження, на так званій “брудній Машці”, рівні були настільки страшні, що японський робот не витримав – зірвався і полетів із даху. А люди працювали.”

Дві хвилини на життя: як була організована робота

Щодня Герш Фраєрман вивозив на станцію 200 людей. На дах їх пускали групами по 20 осіб. Робота була розрахована до секунд: дозиметристи заміряли рівень, малювали межі ділянок і вираховували час. Зазвичай це було півтори-дві хвилини. Потім – негайний спуск і заміна.

Він особисто контролював, щоб ніхто не отримав переопромінення, а вечорами брав участь у планірках під керівництвом голови урядової комісії Щербини.

40 років потому: “Про нас забули“

Сьогодні, через чотири десятиліття, ліквідатор розповідає про те, як держава ставиться до своїх героїв. Закон 1992 року неодноразово “урізали”, залишивши людей без належної медичної допомоги.

“Ми розуміємо, що зараз війна. Але лікування, оздоровлення, ліків — практично нічого немає. А з часом люди хворіють дедалі сильніше. З 11 тисяч призваних ліквідаторів з Рівненщини сьогодні в живих залишилося лише 2930. Люди йдуть і йдуть…”