Як в давнину будували хати на Рівненському Поліссі

Олександр Котяш – науковець і викладач, родом із Сарненщини, який вивчає мовне та культурне багатство Полісся, починаючи з 2014 року. Він записав, упорядкував і дослідив місцеву лексику, усні перекази та фольклорні матеріали. Тепер на сторінках Полісся News він щотижня знайомить читачів із традиціями, обрядами та життєвими історіями, переданими автентичною поліською говіркою. Сьогодні говоримо про будівництво осель на Рівненському Поліссі.

Що є найважливішим для українця після сім’ї? Звісно, що свій куточок – незмінна точка опори для родини, символ її міцності та неперервності. Сільська хата на поліському селі – це і символ прихистку, і родинного затишку, який уособлює зв’язок поколінь, родинне вогнище; і сакральний простір. Зрештою, це й елемент народної культури. В різних куточках України будували хати в особливих архітектурних стилях, з різного матеріалу, що було зумовлено природними умовами, кліматом та місцевими традиціями.

На Поліссі переважали зрубні (рублені) хати з соснового дерева, часто з високим солом’яним або драничним дахом (стріхою), ще раніше – курні (без димаря). Люди, до 1950-х років народження, ще пам’ятають такі курні хати, коли димаря не було, а замість нього був у стелі отвір, який слугував витяжкою увечері і вдосвіта – коли потрібно було присвічувати лучиною. Гасу не було в продажу, електрики й поготів. На день той отвір у стелі затуляли мішковиною, щоб тепло не втікало з хаті, а вечором збиралася сім’я біля лучника, на якому кріпили лучину, і виконували різну роботу – хто пряв, хто сукав нитки; господар плів постоли чи лагодив господарське начиння.

Торгун Кулина Тихонівна, 1928 р.н., розповіла цікаву історію про те, як батько поклав у хаті підлогу без цвяхів.

“Бачте, як тепер строяца? А ми тоди, кау, муй батько пуд сокиру зробив оно, бо не було цьвахув де купить, да брав друт. Знаєте, кажу, друт, на їх? Да рубав, да робив цьвахи! Да кажу, я вам кажу, коб ви бачилі. Тим дротом позабивана й заре лєжит пудлоа. Так гарно поклав, і щи лєжит. Як тим дротом побив так і … Як умирав, то казав: ми збеднієм послє вас”, – розповіла жінка.

Котяш Василь Романович, 1934 р.н. згадує, як будував хату.

Я взяв людей тесать дерево: Лєвка етого Цьомишиного, о, Якима, Васілько Мокренін. Вун тоди послєднє времнє, ти знаєш, шо без очей був. А тоди вун був такі шустри, гарни ши. Дай ми тесалі дерево, дай кажут: тончийши деревини будемо тесать; грубши деревини, кузла, тую пилку, то виходіт з одної сторони дошка і опул, і з другої сторони дошка і опул. Із одної деревини дві дошки або й і три дошки виходіт із деревини, не траски, а дошки виходять. Сорокувки, о, ну воно шнурком проводіца, а потом, зверху й знізу, а потом вже йдеш по шнурочку оно. Ризалосо. А потом уже як я зробив струба, о, да й ми купилі коня із Тімохом, свого, лічного. Ну й ми на смолі робилі. Тімух, і я, і конік у нас є. Їдемо додому або в зімнє времнє, як коруємо ото тиї участки, а треба ж сім тисяч або восім тисяч накоровать, на участку. Да й кажди раз везем, четьворочку чи шестьорочку на коніка дві штучки положим да й везем. Вибираєм такі стрижньови. А вже весна приходіт, то воно в нас є, то вже нам не треба ніхто, муй батько, і я, і Тімух. То ми за день штири чи п’ять колодок розрижем полностью на дошки, не обризваєм уже дерево, а на дошки. Штири чи п’ять колодки за день порижем пощи удвох, батько трошки помагає.

Я на нізу, а Тімух наверсі, а потом, як вун каже: «Ой, вже мої ноги болят». То я йду наверх, і я наверсі управляв пилкою. Отако ж вона ручками, отако двома, тако руками держиш і внізу, і вверху. Тошто више чоловіка тая деревина лєжит, шо ти йдеш, ідеш, і рижеш настояк. Вона ж, вона ж висока. Воно піднімаєца лєхко, воно отако якось так іде, тако туди, і як уже донізу, ну наверсі, то отако, а зверху, а знізу, то наоборот руками. Ну як уже доверху пилку треба піднімать, то пилку оттягаєш ото. А потом вона притульваєца і вже донізу тягнеш, і вона риже. І риже, от, даǐ е-е-е не було проблєм дощок наробить у теє времнє, хоть ши і покуда колхози начиналіса.

Як робили дранку

Вибираєца така деревина, шо веліки політки. Росла вона, і як зрижеш, например, тоби дранку, ти бульшу не розрижеш як метрову, о. Колєш пополам, а потом щи роскольваєш і отак откольваєш, і вона просто сама дереца, шоб сучкув не було. Ето стара деревина, старе такого, і дранку тую дерлі, кололі, а де вже трошки грубша, то сокирею обрубав, о, то тую дранку робилі сами, сокирою наткольвалі, да кліночком, кліночком, кліночком, і вона откольваєца, і вже рукою оттянув. Вона ж, вона ж не двухметрова, а метрова. Я знаю, шо я на Ніві, на Ніві ми з батьком зризалі на дранку, да й дранки там і надерлі на Ніві.

А луче яка стріха була, з дранки чи з соломи? З кулюв.

Канєчно із дранки луче. Да вона криласа, ну ґонта, ґонта, то то вже одна за одну заходіла, вже робилі таку, ну вже робляна на станку, ґонта. А дранка отак клаласа, а потом наверх ши одна клаласа, перекритє. Одін радок так, одін прошов, а потом други пройшов вже. Вже тиї дірочки закриваєш, і вона стояла, вона не гніла і не протікала, і нічого. Вельми добра вона. А солома, а солома шо? Ну солома больше двацаті літ не стояла. Е, ши було два сорти соломи. Кульки, куліки в’язалі, а й, а щи робить началі ето вже, ето вже як Польщу прогналі наверно. Алє вже мнілі наши деди, прадеди у селі. Пуд щутку. Не кульки, а клалі солому грубо і перев’язвалі, і перев’язвалі, о. То воно називалоса под щотку, не теє, шо то три жменьки зв’язани перекручани так, і вже береш потрошку тую солому і перев’язваєш до латінки тоєї, да так соломка тая лєжит, а потом друга, перекриває, воно ж перекривало. А теє, а теє звалосо под щутку. То там грубо соломи, о, то вже не куліки.

Курних хат давно вже нема по селах, проте ще майже в кожному селі збереглися поодинокі старенькі дерев’яні хати – давні свідки весіль, народин, хрестин. Але це теми вже наступних публікацій.

Словничок

Ґо́нта — це тонкі, короткі дерев’яні дощечки (пластини) клиноподібної або прямокутної форми, які використовуються для покриття дахів та стін.

Дра́нка – це традиційний український будівельний матеріал у вигляді тонких, легких дерев’яних пластин або дощечок.

Полі́тки – особливості текстури деревини.

Друт – дріт.

Ла́тінка (лата) – це горизонтальні бруски або жердини, які прибиваються до крокв (похилих несучих балок даху) паралельно до гребеня (коника) даху