Військовий з Вараша проміняв тилову посаду на службу на “передку”

Ігор Хвалько з Вараша з позивним “Вітер” – це 31 річний військовий, який ще з часу АТО знає, що таке бойові задачі і що таке війна. Маючи можливість служити в тилу він, незважаючи на протести близьких, переводився у бойові частини. Зараз він підполковник, відзначений нагрудним знаком “За досягнення у військовій службі”, має відзнаку “Срібний Хрест” та срібний орден “За бойову доблесть”.

Для того, щоб більше дізнатись про службу та бойовий досвід «Вітра» журналістка Полісся News поспілкувалась з ним особисто, на місці несення його служби в Харківській області.

Розкажіть, як і коли розпочався Ваш шлях військового?

– Розпочинав свій шлях з Володимирецького військового комісаріату на посаді начальника мобілізаційного відділення ще будучи студентом 5-го курсу Острозької академії. Це був 2014 рік, 4-та хвиля мобілізації. Потім перевівся на заочну форму навчання і вже під час служби захистив магістерську роботу по спеціальності історія, факультет міжнародних історій. У Володимирецькому РВК прослужив орієнтовно 2 місяці, після чого перевівся у військову частину 1965, яка на той період базувалась в місті Миколаїв. Вірніше це були залишки військової частини, ті хто не зрадив своїй присязі на вірність українському народу і ті, які вийшли з окупованої території Криму, а саме з міста Керчі. Спочатку став командиром взводу, потім командиром роти, а в подальшому зайняв посаду заступника начальника штабу окремого батальйону морської піхоти в складі 36 Окремої бригади морської піхоти. Вона є і донині та вдало надає відсіч ворогам по всій лінії фронту, зокрема Херсонський та Харківський напрямки. В подальшому я підписав контракт у цій військовій частині, прослужив там до закінчення терміну контракту.

В 2019 році знову призвався на військову службу за контрактом в ЗСУ. Служив у територіальному центрі комплектування, на посаді начальника ведення військового обліку до червня 2022 року. Потім прийняв рішення про переведення у бойову частину.

Я правильно розумію, Ви могли і далі служити у ТЦК, фактично бути в тилу, але вирішили піти на фронт. Що спонукало до цього?

– В мене був значний досвід у бойових діях, тому я прекрасно розумів, що маю ним поділитись. А також хотілось самому здобувати новий досвід та далі продовжувати захищати свою державу. Вже на полі бою, а не в тилових частинах.

Як відреагувала сім’я і близькі до того, що змінили тилову службу на службу на фронті?

– Моя сім’я, як і кожна сім’я хоче, щоб їхні близькі залишались біля них. В більш безпечнішому місці. Але це було моє рішення і близькі змирились з цим. Тим паче вони добре знають, що я не можу сидіти довго на одному місці.

В якій частині наразі проходите службу? І на яких напрямках давали відсіч ворогу?

– На даний момент проходжу службу у військовій частині А4667. Спочатку був начальником штабу 2-го механізованого батальйону 42 окремої механізованої бригади. Під командуванням підполковника Володимира Балехана ми приймали участь у бойових діях безпосередньо у Серебрянському лісництві, це поблизу населених пунктів Ямпіль, Лиман. Бригада зазнала значних втрат і була виведена на відновлення в місто Чугуїв Харківської області. Після відновлення окремі батальйони, які були підпорядковані іншим бригадам стояли на захисті населених пунктів Андріївка, Кліщіївка. Далі батальйони повернулись до складу бригади і нам поставили завдання, щодо оборони міста Часів Яр. На той період було завдання – не втратити околиці міста. І тоді вже, 30 грудня 2023 року, я з посади начальника штаба прийняв в своє підпорядкування 2-гий механізований батальйон. І донині я командир цього батальйону, який зараз успішно виконує бойове завдання на Харківському напрямку.

А давайте повернемось в 2014 рік. Які тоді були гарячі точки?

– З самих таких відомих і тих, що запам’ятались мені це Широкіно Донецької області. Ми відновлювали його стан і відповідали за оборону. Також це було місто Маріуполь.

Який випадок найбільше тоді запам’ятався?

– Коли під час проведення штурмових дій під Широкино завдяки хорошій взаємодії артилерії, розвідувального взводу, командирів рот ми взяли позиції противника майже без втрат, лише троє 300 (ред. – поранених).

А за роки повномасштабного вторгнення?

– Випадок, що найбільше запам’ятався – захід в Очеретино. Цей населений пункт був повністю під противником. Нам вдалось без втрат взяти під контроль три вулиці. Тоді ми взяли багато полонених. Так, потім в нас там були великі втрати. Там дуже тяжко проводилась евакуація. Ми допомагали сусіднім підрозділам. І звідти виходили останніми. Відхід вже був відрізаний, противник весь час наносив вогневе ураження зі стрілецької зброї. В нас був легкоброньований автомобіль, його в упор розстрілювали з окопів, але він виїхав і вивіз сімох хлопців.

Розкажіть про труднощі на напрямку де Ви зараз і чи є там просування ворога?

– Напрямок складний (ред. – Харківський), є багато втрат серед особового складу, але попри це досить велику територію було відновлено. Найскладнішим є те, що дуже важко проводити евакуаційні заходи, поповнювати провізію, адже доїхати технікою неможливо. Це падає на руки військовослужбовців, вони все переносять руками.

Як у Вас із забезпеченням?

– Наразі воно потужне, це БпЛА, провізія. Є проблемні питання по боєприпасам, але вони торкаються держави в цілому. Тому намагаємося більш точніше використовувати те, що маємо.

А забезпечення автомобілями та їх ремонт?

– Якщо говорити про штатні автомобілі, це ті які рахуються за частиною, то вони є, але ми в пріоритеті використовуємо ті, які не штатні. Поясню. Коли штатні потрібно ремонтувати, а вони постійно, якщо не попадають під обстріли, то ламаються, то їх ремонт в частині займає понад три місяці. А це означає, що бійці стають не мобільними і виконувати бойові задачі стає неможливим. Не штатні автівки нам весь час допомагають ремонтувати волонтери. І саме завдяки цьому ми маємо більше можливостей давати відсіч ворогу.

Що б Ви хотіли сказати тим, хто в тилу і для кого війни немає?

– Якщо ухилянти ухиляються, то хай більше допомагають в тилу. А взагалі, вже варто перестати ховатись, бо нас реально залишилось мало. Хлопці втомлені, є такі періоди, що в нинішню погоду по 20 діб на позиціях і їх ніхто не міняє, бо немає ким. Ви зараз ховаєтесь, а потім з нас не залишиться нікого, хто зможе передати вам бойовий досвід. Тоді доведеться починати все спочатку.

Чи були думки покинути службу?

– Такі думки є в кожного, хто став на захист з 2022 року. Тому що ресурс кожного, він обмежений, кожен втомлюється. Але ми не маємо права здаватися, бо ворог і не думає зупинятись.