Від слідчого до командира на фронті: історія рівненського поліцейського «Дубчика»
До повномасштабного вторгнення рф працював слідчим, а з початком війни став до лав стрілецького батальйону поліції Рівненщини. Саме на фронті, зізнається правоохоронець на псевдо «Дубчик» остаточно переконався: найважливіше в житті — це люди, які поруч.
Історію правоохоронця сьогодні, 27 липня, розповіли у пресслужбі Поліції Рівненської області.
Від слідчого — до захисника прикордоння та Торецького напрямку
Рішення стати поліцейським «Дубчик» ухвалив ще підлітком. Після закінчення Харківського національного університету внутрішніх справ сім років працював слідчим, із яких останні три — у відділі розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Рівненській області.
Коли почав формуватися стрілецький батальйон поліції, капітан без вагань став до його лав. Спочатку виконував завдання із захисту північного кордону на Рівненщині, а згодом у складі підрозділу вирушив у одну з найгарячіших точок — на Торецький напрямок.
На передовій боєць служив у відділенні проведення спеціальних операцій, а згодом очолив його. Разом із колегами займався плануванням бойових виходів, оцінюванням обстановки, збором розвідувальної інформації та підготовкою позицій.
«Під час планування виходу побратимів на позиції ми намагалися врахувати всі фактори, щоб завдання було виконане і, головне, без втрат. Однак від нас залежало лише 30% успіху всієї спецоперації», — розповідає «Дубчик».
Робота під вогнем та порятунок побратимів
За словами поліцейського, найважче на фронті — це не фізичні навантаження, а усвідомлення власного безсилля у критичні моменти, коли побратимам на позиціях потрібна допомога.
«Із дрона ми спостерігаємо, як проходить спланована операція. Буває, бачимо, що позиція під вогнем, що наші бійці намагаються врятуватися… Але ми нічим не можемо їм допомогти. Це найважче. У такі моменти операція переходить в інший режим — головним завданням стає порятунок особового складу», — ділиться боєць.
Він наголошує, що основа успіху будь-якого виходу — це командна робота та взаємоповага.
«Немає одноосібних рішень, незалежно від того, яку посаду обіймаєш. Ми прислухаємося один до одного й ухвалюємо спільне рішення. Адже від нього залежить життя наших побратимів», — переконує капітан.
Також поліцейський брав участь у плануванні складних операцій з евакуації поранених і загиблих. Зокрема, тіла колеги з рівненського підрозділу Сергія Мовчуна, який загинув у серпні минулого року внаслідок удару ворожого дрона. Через безперервні обстріли ця операція тривала близько трьох тижнів.
«Єдине, до чого не можеш звикнути на передовій, — постійно дивитися смерті у вічі й втрачати побратимів», — говорить «Дубчик».
Родини, нагороди та свідомий вибір залишитися у батальйоні
У грудні минулого року поліцейський повернувся додому на ротацію, де на нього чекали дружина та маленька донька Єва. Три роки поспіль батько не мав змоги бути поруч із донечкою в день її народження, і лише цьогоріч уперше зустрів це свято в родинному колі.
Попри можливість повернутися до звичної роботи слідчого у кабінеті, «Дубчик» вирішив залишитися у бойовому підрозділі. Вважає, що саме там зараз його місце.
«Я хочу разом із цими людьми досягти найважливішої мети — омріяної Перемоги», — наголошує боєць.
За сумлінну службу і вірність Присязі капітан поліції нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та відзнакою голови Рівненської ОВА. Втім, сам воїн каже: найвищою нагородою для нього завжди є повернення побратимів із бойового завдання живими та неушкодженими.
