Від майстра лісу до командира взводу БпЛА: історія аерозвідника «Лихача» з Рівненщини
Вміння прораховувати кроки наперед, залізна витримка та здатність швидко ухвалювати рішення в екстремальних умовах — якості, які загартовуються роками. Для військовослужбовця Ігоря на псевдо «Лихач» цей гарт розпочався ще у цивільному житті, на рідній Рівненщині, де він понад двадцять років працював майстром лісу. Сьогодні ж чоловік очолює взвод розвідки безпілотних літальних апаратів.
Історію земляка розповіли у 104-й окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ.
Перший бойовий досвід: Авдіївка, 2015 рік
До лав захисників України Ігор уперше став ще у 2015 році, під час проведення антитерористичної операції (АТО). Тоді він служив гранатометником у складі 53-ї окремої механізованої бригади та тримав оборону на одному з найгарячіших напрямків — Авдіївському.
З тих років військовий чітко пам’ятає ніч, коли після ворожих освітлювальних снарядів позиції українських захисників накрила потужна артилерія противника.
«Тоді нас врятували холодний розум і злагоджені дії. Важка ніч була…», — пригадав Ігор.
Саме цей досвід навчив воїна головному — на війні немає місця паніці, а життя залежить від надійності плеча побратима.
Повномасштабне вторгнення: від зв’язківця до командира розвідки БпЛА
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення РФ, Ігор без жодних вагань знову одягнув однострій. За роки великої війни він виконував бойові завдання на різних ділянках фронту, постійно навчався та адаптувався до нових викликів. Свій шлях у складі 104-ї бригади ТрО чоловік починав як зв’язківець, а згодом, завдяки лідерським якостям та аналітичному складу розуму, очолив взвод розвідки БпЛА.
Досвідчений військовий зазначає, що за останні роки характер бойових дій кардинально змінився.
«Колись головну роль відігравала артилерія, тепер — дрони. Хто першим виявив противника, той має перевагу», — проаналізував «Лихач» реалії сучасної технологічної війни.
Попри зміну тактики та появу нових технологій, незмінною для командира залишається головна цінність — його підлеглі. Ігор переконаний, що техніка — це розхідний матеріал, який завжди можна відновити чи замінити, натомість людське життя — неповторне. Головне завдання командира, на його думку, берегти особовий склад і завжди бути для бійців особистим прикладом.
Мрії про тишу та мирне майбутнє
Увесь цей час удома на Ігоря з нетерпінням чекають найдорожчі люди — дружина Марія та син Максим. Саме їхня підтримка та короткі розмови телефоном щодня дають воїну сили рухатися далі крізь запеклі бої та втому.
«Війна навчила мене цінувати прості речі: можливість почути голос побратима в рації чи просто побачити новий світанок. Я хочу, щоб наші діти, внуки знали про війну лише з підручників історії. І заради цього ми стоятимемо до кінця», — сказав військовослужбовець.
Про майбутню перемогу «Лихач» говорить із впевненістю. Після завершення бойових дій чоловік понад усе мріє повернутися до рідних лісів Рівненщини, обійняти родину та нарешті в абсолютній тиші посидіти з вудкою на березі річки, насолоджуючись спокоєм, який він сьогодні виборює для всієї країни.
