Весільні обряди на Рівненському Поліссі: що співали і як гуляли
Олександр Котяш — науковець, викладач української, англійської та польської мов родом з Сарненщини. Чоловік впродовж 8 років записував, збирав і систематизував місцеву лексику та фольклор. Щотижня на сайті Полісся News Олександр Котяш ділитиметься із читачами обрядами, традиціями, історіями рідною поліською говіркою. Сьогодні автор знайомить нас із весільними обрядами.
Весільні обряди від середини й аж до кінця ХХ століття на Поліссі досить різноманітні. Відзначаються своїм колоритом й автентичністю. Це різні дійства, звичаї.
Досліджуючи весільні пісні, ми натрапили на цікаві вирази, точніше слова з суфіксами -ухно, -окна. От уявіть картину: молодий зі своїм родом їдуть по молоду, збирає свій рід, а жіночки співають:
а) Сипте пшеніцу в нове корито,
Годуйте коні, да Вітюхно,
Вітєнько їде в далєку дорогу,
Далєку дорогу, дай до тещеньки.
А у тещеньки троє ворота,
Троє ворота з щирого злота.
В одних воротах мнісячик світіт,
в других воротах соненько сходіт.
Мнісячик світіт – видненько буде.
Соненько – сходіт, теплєнько буде.
Вітюхно їде, веселєнько буде.
б) ой ступила Євокна на поруг,
дай вдариласа крилочками об свуй руд…
Скільки живу, ніде ніколи не чув слів із таким суфіксом. І чисто випадково натрапив у Словнику Поліських говорів П. Лисенка (1974) на кілька слів з таким суфіксом: [невєхна, невихна; с. 135], [матухна, матухно; с. 124]. Це Словник, у якому вперше зібрані й описані середньополіські і східнополіські говірки. Автор зробив записи у 213 населених пунктах. Вищезгадані суфікси у словах є одним з найпереконливіших аргументів на користь архаїчності поліських говірок. Вони мають пестливе, зменшувально-пестливе або іноді згрубіле забарвлення. Хоча вони зустрічаються у споріднених мовах, в українській мові вони практично повністю зникли, за винятком поліських говірок. Неважко здогадатися, що “матухна” є емоційно забарвленим варіантом слова “мати”, яке передає особливу близькість, ніжність, можливо, навіть елемент давнього звертання. Це не просто слово, а відголосок прадавніх родинних традицій, що збереглися в мові.
“Невєхна” – це давня форма слова “невістка” або “невістка”, що теж має певне емоційне забарвлення.
А який багатий середньополіський діалект на різні приказки, зокрема весільні! Як ішли в перезви, на другий день весілля, то в Залужжі був такий звичай. Старшій свасі (мати молодого перед весільним обрядом призначала свахей. Одна з них була старша) давали пиріжка і пляшку горілки.
І коли зайдуть уже в перезви до молодої, то там будуть співати: «Скупа сванечка, скупа. Малого пирожка спекла: зверху, як бульбинка, а всередіні, як цібулінка». От тоді сваха дає вже того пиріжка у сватів, наливає горілки і продовжують веселитися…
Добігає весілля кінця далеко за північ. Проводжають сватів додому:
Ой трепала молода біли льон,
Виганяла березян із хати вон:
Ох ідіте, березяне, додому,
Шоб не було мені молодуй дотьону.
Два дні веселяться, гуляють весілля, а далі влаштовують переведіни. Такий обряд, коли свати гукають родичів молодого до себе. Своєрідний обмін пригощанням.
У матеріалі збережений стиль автора.
