Великдень на рівненському Поліссі: дохристиянські традиції, які збереглися донині
У поліських селах це свято не називали Пасхою. Біля церков не співали великодні пісні, а писанки прийшли з дохристиянського періоду.
Про традиції Полісся розповіли науковець, мовознавець Олександр Котяш і керівник дитячого гурту поліського співу Юрій Ковальчук
Перший день вдома, а наступний в хресних
На Поліссі перший день Великодня проводили дома, у запаху свіжоспеченої паски, у зібраному за зиму цибулинному лушпині для фарбування крашанок, сказав Олександр Котяш.
Справжнє дійство починалось на другий день.
«Хрещеник йшовдо хресної і до хресного, обмінювалися подарунками, але головне,пасочками і крашанками, – пояснює дослідник. Для дітей це було дійство, якого чекали цілий рік.»
Поки діти обходили хресних, чоловіки зустрічалися в центрі села. «Виходили на село», казали місцеві. Вони влаштовували змагання, билися на крашанках. Чиє яйце витримає, той забирає всі вибиті.
Обидві традиції живуть сьогодні, хоч і в зміненому вигляді. Битва на яйцях вже не така масова, а волочильне нерідко переносять на перший день: треба ж відвідати і хресного, і хресну.
Писанки: від цибулиння до кольорових фарб
До початку 1990-х писанки на Поліссі були однотонними. Жодних орнаментів, жодних розписів – тільки рудуватий колір цибулиного лушпиння.
«Люди місяць чи два збирали лушпиння від цибулі і фарбували», – розповів Олександр Котяш.
Кольорові фарби з’явились пізніше, завдяки зв’язкам із Білоруссю. Різнобарвна писанка на Поліссі – явище нове.
Паска: молитва і рецепт
Обрядових ритуалів при випіканні паски в цих краях не було.
«Господиня обов’язково молилась перед замішуванням тіста, – сказав Олександр Котяш. Далі готувала за рецептом.»
Спершу паски, як і хліб, клали на капустяне листя або на черінь без жодних форм. Бляшані форми з’явились у 1970-х роках.
Відтоді рецепти почали мандрувати між селами разом із жінками, які виходили заміж у сусідні села та “приносили” туди свої способи готувати.
Що за цим стоїть
За великодніми звичаями криється давніша символіка, пояснив керівник дитячого гурту поліського співу «Ранкова роса» Юрій Ковальчук.
«На Поліссі збереглося багато звичаїв дохристиянського періоду. Люди менше виїжджали з сіл, створювали сім’ї максимум в своємуабо в сусідньомуселі. Тому збереглися традиції, які переймали від старших людей– мам, бабусь, дідусів.»
Писанки не просто великодній атрибут. Це поганські традиції, що влилися в християнську обрядовість, так само як колядки у Різдво.
Співати великодні пісні біля церкви майже невідома.
«У нас такого не було. Це вже більш галицька традиція. Там водили хороводи біля церкви.»
Поруч із великодніми обрядами на Поліссі живуть весняні. На Дубровиччині досі відомий обряд зустрічі весни «Креснянка». Протягом нього співають веснянки, водять хороводи.
Ці пісні мали магічний ефект. Їх виконували на високих тонах, щоб докликатись до вищого.
«Найголовніше колись було вижити, пережити зиму. Того тепла ждали, як Бога», – сказав Юрій Ковальчук.
