Скарб моченого дуба: як на Рівненському Поліссі виготовляли вічні меблі
Олександр Котяш науковець і викладач, родом із Сарненщини, який вивчає мовне та культурне багатство Полісся, починаючи з 2014 року. Він записав, упорядкував і дослідив місцеву лексику, усні перекази та фольклорні матеріали. Тепер на сторінках Полісся News він щотижня знайомитиме читачів із традиціями, обрядами та життєвими історіями, переданими автентичною поліською говіркою. Сьогодні розповідає про виготовлення меблів з чорного дуба на Поліссі.
Село Залужжя, як і все Полісся, жило з озер і лісу. Але справжній, вічний скарб ховався не на суходолі, а саме під товщею мулу і чорного торфу. То був мочений дуб, або, як казали старі майстри, чорний дуб.
Це не була робота одного дня чи навіть однієї пори. Дуби, що падали в річки або ж озера сотні років тому, лежали там, насичуючись мінералами, перетворюючись на дерево, тверде, наче залізо, і чорне, як смола.
Дістати такий стовбур було окремим ремеслом. Рибалки чи точніше, мисливці за дубом, робили це влітку, коли вода спадала. На дні старих озер відчувався важкий, нерухомий слід – це був він. Підіймали його повільно. Якби на сучасний лад, то зачепили б лебідкою до трактора і обережно, щоб не тріснув від різкого перепаду тиску, потягли б. А тоді припрягали по кілька пар волів в один віз і потихеньку витягали.
Коли стовбур нарешті з’являвся на поверхні, він був чорний, глибокий, і мав особливий, металевий запах. Це було вже не дерево, а мінералізований камінь. Залузькі столяри знали, що такий дуб уже ніколи не зігнеться, не пожолобиться і не зогниє.
З такої деревини робили особливо міцні та вологостійкі засторонки клунь (бічні стіни клуні). Ці чорні дошки, вкриті лише прозорою оліфою, свідчили про статок і мудрість господаря, бо захищали зерно та сіно від будь-якої негоди. Вони стояли як пам’ятники часу, темні та непорушні.
А ще майстрували поліровані меблі. Це була робота старого майстра Лук’яна, чиї руки знали дерево краще, ніж він сам себе. Чорний дуб вимагав особливого ставлення: звичайний інструмент він тупив миттєво. Його потрібно було різати повільно, сушити роками й полірувати – невтомно.
Лук’янова майстерня пахла олією, бджолиним воском і гірким дубом. Він вирізав із чорного дуба стільниці, фасади шаф, канапи, лави. В Залужжі не знали такого слово «комод», були кухри, шкапи, шкапчики, поліці, слони і слунчики, скамейки чи таборетки. Після багатьох тижнів кропіткої праці, в яку входило тонке шліфування шкірою та кілька шарів гарячого воску, дерево починало світитися. Не блищати, а саме світитися зсередини, відкриваючи свою тисячолітню історію. Полірування було таким досконалим, що в поверхні можна було побачити своє відображення, а малюнок волокон, виділений чорним пігментом, здавався об’ємною мапою.
Такий полірований шкапчик чи обідній стіл ставав окрасою хати, спадковою річчю, що переживала покоління.
Ось так на Поліссі мочений дуб був втіленням віковічної моці, (засторонки клунь), і вишуканої, прихованої краси, (поліровані, сяючі меблі).
Котяш Василь Романович (1934 р.н.) згадує:
“На столі не бачив нічого, оно знаю, шо чорни стул, з мочаного дуба. Доскі така, така; колісь дуба із озер витягалі да ризалі на доскі, да робилі мебель: столи, канапи, такі лави.
А вун добре піддававса обробці, мочани?
Вот іменно, шо мочани добре, вун такі крохкі був, такі льохко, льохко дававса і в тесані. Ну а вони їх пилкою розризвалі, шоб зробить. І наветь засторонка; у нашого дядька Олєксія з Яремою клуня була одєльно, мого батька була одєльно. То погорило в пійсятому році, то булі засторонки, де зерно, о тук, а сюди зерно, ложат снопи. І булі тиї такі, да отакі широкі доскі, доскі.
Вони такі груби, доски, наветь засторонки у етих, у клунях, із того дуба. Довго держалосо?
Воно довго держалосо. Алєж то вже не муй дід сам, а Лук’яни. Спеціалісти булі Лук’яни на все село, шо де дуб, де дуба бачат отого, тиї, шо нирают гарно, тиї, шо купаюца, да бачат, де того дуба, вони зачипалі веровку, бралі двоє. Пару волув або й дві пари волув і того дуба веровками витягалі спідодна, а потом його ризалі й ето воно чорне, чорне дерево воно називалосо, чорни дуб.
Алє вже шашиль не їла? Вже його не точила?
Нє, вже його нічого не їст. А воно блістіт. Чорне от аво етож покрашано да вроді так блістіт, а то просто саме воно, саме воно таке темне, чорне блістіт, хороше теє дерево. Знаю, шо стул той, колішня хата, колішні стул.”
Словничок:
Кухор – ‘куфер’, це скриня або валіза, а в переносному значенні – місце для зберігання цінних речей. Це слово походить від німецького “Koffer” і використовується для позначення великої скрині або чемодана.
Шкап – шафа на одяг.
Шкапчик – ‘шкафчик’, це зменшувальна форма від слова шафа, яка означає невеликий ящик або меблевий виріб для зберігання речей. Це може бути кухонний шкафчик, шафка для документів або будь-яка інша подібна конструкція.
Поліца – це меблевий виріб для зберігання та/або сушіння посуду, який може бути навісним або розміщуватися на стільниці, а також може бути обладнаний різними ярусами. В Залужжі поліці були навісні.
Слон або слун – лава ослін.
Слунчик – ослінчик, це зменшувальна форма від слова «ослін», що означає невеликий низький стілець або лавка. Його використовують для сидіння, на нього можна ставити речі. Цей предмет меблів часто робиться з дерева, буває простим, легким і міцним.
Скамейка чи таборетка – стілець.
У матеріалі збережений стиль автора.
