Що і як читали на Рівненському Поліссі
Олександр Котяш — науковець, викладач української, англійської та польської мов родом з Сарненщини. Чоловік впродовж 8 років записував, збирав і систематизував місцеву лексику та фольклор. Щотижня на сайті Полісся News Олександр Котяш ділитиметься із читачами обрядами, традиціями, історіями рідною поліською говіркою. Сьогодні автор розповідає, що читали на Рівненському Поліссі.
А тепер, шановне товариство, про читання. Не про процес читання чи різновид мовленнєвої діяльності, ні. А про те, як читає сучасна молодь. Що вона читає? Пригадую, у 1980-х роках мій дідо передплачував і читав газети щодня. Пачками. «Правда», «Труд», «Известия», «Комсомольська правда», «Сільські вісті». Їх приносила листоноша щодня. Дідусь чекав на ті газети, як ото дівчина чекає листа від солдата з армії. І читав… упівголосу, повільно. А закінчив він два класи й «коридор» польської школи. Більше батько не дозволяв ходити до школи, бо треба було пасти худобу. «Нас школа не погодує!» – дідусь із гіркотою в голосі не раз повторював мені, тоді ще малому, як казав його тато, а далі додавав: «Сашо, учиса, учиса на сами п’ятьоркі». Пройшли роки мої студентські, але й досі не полишаю науку, все читаю, пишу… І не можу оминути ті моменти, коли проводив польові дослідження серед жителів села Залужжя, що на Дубровиччині. Одна розповідь мене вразила.
Котяш Василь Романович (1934 р.н.) мав шалене бажання вчитися, пізнавати світ, істину, і захотів зі мною поділитися тим, що він читав, які враження від прочитаного (подаю мовою оригіналу).
«Я корови пас! І не пускалі мене в школу! Я дві неділі походю дай мні защитвавса год, да три роки походів, а четвертого не було. А як мні восємнацать літ стало, пошов в воєнкомат, штири класи тра було, шоб було в воєнкоматі, а в мене оно три. Да вечурньою ходів, дві неділі вечурньою походів в школу, да мні приписалі й четвертого класа. Ну читири класи, читири класи, кажу: – Знаєш шо, внучку? Я читири класи, но читать знаєш як я читав? Як батько мене заставляє молотіть цепом, то я захаваюса, кніжечку возьму в кулі, в теє, в снопи тиї захаваюса і читаю! Так в мене жажда була читать, шо як батько заставляє мене на роботу: – Іді коровам подавай! Пойду подаю коровам, і волу, і за тую кніжечку, і присяду в куточку в хлєв’ї, нехай і мороз, почитаю. І читав я, і читав, а кажу: знаєш, скулько я прочитав? Я тоби розкажу: Теодора Драйзєра двєнацать томув, амереканськи такі писатєль був, письменник по-українскі. Теодора Драйзєра я всі прочитав томи. Потом Віліс Лацис три томи «К новому берегу» і «Син рибака», ето літовські, латишскі етой Віліс Лацис. І Пушкіна, і Шевченка, і ета, як вона? «Даурія». Кніжка «Даурія» наветь в нашуй бібліотеці була. Да вона сільно хароша. Кажу: всі кніжки я читав. І одін раз їду я, їздів я в Вільнюс за покупками, бо тут не можна було укупить ні такого, ні верхнього, ні ніжнього, дай збалакаліса про пісатєлюв: які лучи пісатєлі. І я внік у етой розговор. Такі було три чи штири у купе чолов’їки, шо началі россуждать, хто луче пише? Дай я начав казать за Теодора Драйзєра. Із чого вун начав, Теодор Драйзєр? Вун був сільно щи мали, як був, то купив мила в магазині, да на ринку продав, купив мила, да на ринку продав, да в його появиліса гроши. Да до того тим бізнесом начав занімаца, шо вун став таким веліким чоловіком і багатим, шо начав строїть тиї підземни хода, як то вони звуца? Метрополітєни! Метрополітєни. Кажу: ти знаєш, шо таке метро? метрополітени? Ну я бачив у кнізці. Той пісатєль, шо написав кніжки веліки, гарни, вельми добри кніжки, і вун таким багатим став, так мнів вун себе гарно весті, шо метро строїв в Америці. А кажу: той прибалтійські, вун писав про бандітув, писав про бандеровцув, писав про войну, писав «Син рибака», як жизть чоловеческа проходіт, як люді живут сільно харашо. Кажу: мене в поїзді, як началі ми говорить, да слухалі, слухалі, я так росказваю, про етих письменникув, про етих, а одін (да вже й поросходіліса), а одін чоловік каже: – Слухайте, ви наверно педагогом робите? А я усмехнувса да кажу: – Пробачте, в мене четири класа образованя. – Да ви так знаєте всіх? Кажу: – Ето желанє. Шоб знать, то треба желанє. Не будеш хотіть учица, не будеш хотіть читать, не будеш і знать. – От як: четири класа, а ви бесідуєте, як хароши педагог. Да посмеяліса ми. Кажу: в мене четири класа».
Критично-скептичний аналіз того, що, як і скільки читають сучасні молоді люди нічого не дасть. Відповідь очевидна. Але найбільше дивують запитання на кшталт: а навіщо читати? Ну от ти читав багато книг, ну і що з того? Що воно тобі дало? Скажу таке, що накопичена мудрість допомагає бачити можливі наслідки своїх дій, враховувати різні фактори та робити більш зважені вибори. Мудрість від читання книг — це не лише про те, що ми знаємо, а й про те, як ми розуміємо світ, як ставимося до інших і як живемо власне життя. Це постійний процес навчання та самовдосконалення. Тоді вже не хочеться нічого відповідати таким співбесідникам. А від себе кажу: найбільше книги мене надихають, дають нові ідеї, ставлять важливі питання та допомагають знайти себе. І нарешті, деякі дослідження показують, що регулярне читання може навіть збільшити тривалість життя. Читання – це одна з найдоступніших і найефективніших форм саморозвитку, яка дає безліч переваг.
У матеріалі збережений стиль автора.
