Село, яке приховує залишки тисячолітніх укріплень і таємницю Бориса Тена: що знайшли у музеї на Рівненщині
Кунин на Здолбунівщині здається звичайним українським селом. Кілька сотень дворів, тиха сільська дорога, старовинна церква на пагорбі. Але варто провести тут кілька годин, і розумієш: за цією зовнішньою простотою приховується дивовижна кількість історій, легенд і відкриттів.
Тут зберігають документи, написані понад три століття тому. Тут досі шукають сліди підземних ходів княжої доби. Тут стоять тисячолітні оборонні вали. А в невеликому музеї, облаштованому в церковній хатині, знайшли документи, які можуть пролити світло на одну з маловідомих сторінок біографії видатного українського перекладача Бориса Тена.
Як бібліотекарка створила музей для цілого села
Історія музею почалася завдяки місцевій бібліотекарці Світлані Більчук.
Саме вона першою зрозуміла, що старі документи, світлини, церковні книги та родинні реліквії можуть назавжди зникнути. Частину речей знаходили на горищі Свято-Георгіївської церкви, інші зберігалися в скринях місцевих жителів.
Для музею вирішили використати невеликий церковний будинок. Приміщення відремонтували, а Світлана Більчук написала проєкт і виграла грантові кошти на придбання музейних вітрин.
Так у 2015 році в Кунині з’явився музей історії села.
Відтоді його створює фактично вся громада. Люди приносять старі фотографії, документи, предмети побуту, археологічні знахідки та сімейні реліквії. Для багатьох це можливість не лише зберегти пам’ять про власний рід, а й зробити її частиною історії всього села.
Рушник, який пережив німецьку окупацію
Серед сотень експонатів особливу увагу привертають старовинні рушники та вишиванки.
Один із рушників вишила жителька села Анастасія Андрощук ще до Другої світової війни. За родинними переказами, під час німецької окупації на ньому був вишитий тризуб. Коли до хати зайшли німецькі військові, господиня злякалася можливих наслідків і випорола український символ, замінивши його весільною короною.
Рушник зберігся до наших днів і сьогодні нагадує про непрості часи, коли навіть вишитий знак міг становити небезпеку.
Поруч – десятки вишитих сорочок, рушників та тканих виробів, які створювали кунинські майстрині у першій половині ХХ століття. Багато експонатів мають імена власників, дати виготовлення та родинні історії.
Документи, яким понад 350 років
Окремий світ музею – старовинні документи.
Тут зберігаються документи з архіву Свято-Георгіївської церкви. Серед них – метричні книги, земельні акти, церковні записи та документи ХІХ століття.
Особливу цінність має рукопис, що датується XVII століттям. За словами Світлани Більчук, він походить ще з 1667 року.
У фондах також є документи про землеволодіння селян Кунина від 1892 року. Найцікавіше, що багато прізвищ, записаних у цих паперах понад століття тому, й досі можна зустріти серед жителів села.
Для школярів це справжня машина часу. Діти приходять до музею і знаходять у старих документах прізвища своїх прадідів та прапрадідів.
Таємниця Бориса Тена
Окрема експозиція присвячена видатному українському перекладачеві Борису Тену – людині, яка переклала українською мовою «Іліаду» та «Одіссею».
Офіційно місцем його народження вважають Дермань. Однак у Кунині переконані: історія не така однозначна.
Батько Бориса Тена – священник Василь Хомичевський – служив у Свято-Георгіївській церкві Кунина з 1897 по 1912 рік. Саме тут жила його родина.
Під час роботи з архівними документами музейники виявили записи про сестру майбутнього письменника Анастасію Хомичевську, яка народилася саме в Кунині.
На думку дослідників, це може свідчити про значно тісніший зв’язок родини Хомичевських із селом, ніж вважалося раніше. Остаточну відповідь можуть дати лише нові архівні пошуки, але сам факт появи таких документів став справжньою сенсацією для місцевих краєзнавців.
Музей уже не вміщає історію
Сьогодні головна проблема музею – нестача місця.
Експонатів стає дедалі більше. Жителі села продовжують приносити сімейні архіви, фотографії, стародруки та предмети побуту.
У невеликій церковній хатині вже важко розмістити все, що хочуть передати люди.
Саме тому місцеві активісти будують амбітні плани: створити повноцінний музейний комплекс біля Кунинського городища. Там хочуть облаштувати сучасний музей, простір для майстер-класів із традиційних ремесел, експозиції археологічних знахідок та туристичну інфраструктуру.
Тисячолітня фортеця над долиною Усті
Та найбільше диво Кунина розташоване за кілька хвилин від села.
Піднявшись на високий пагорб, опиняєшся на території давнього городища, якому понад тисяча років.
Місцеві називають його просто – Замок.
Перед очима відкривається величезний овальний майданчик розміром близько 90 на 80 метрів. Його оточують потужні земляні вали заввишки до трьох з половиною метрів і залишки оборонного рову шириною до десяти метрів.
Саме тут у Х–ХІ століттях існувало укріплення княжої доби.
Археологи знаходили на території городища уламки давньоруського посуду, предмети побуту та зброї. А ще – свідчення того, що укріплення використовували й через багато століть після занепаду Київської Русі.
Легенди про підземні ходи
У Кунині досі розповідають про підземні ходи, які нібито з’єднували городище із замком, джерелом Святкою, Дерманем та навіть Острогом.
Місцеві старожили пригадують розповіді людей, які ще в середині минулого століття знаходили входи до цих тунелів.
Кажуть, деякі проходи були настільки широкими, що ними могла проїхати бричка.
Чи правда це – сказати важко. Проте легенда живе досі й додає городищу ще більшої загадковості.
Пам’ятка, яку довелося рятувати
Кілька років тому городище опинилося під загрозою. Частину території передали у приватну власність і використовували для сільськогосподарських робіт. Через оранку поступово руйнувалися давні вали та рів. Лише після судового процесу пам’ятку вдалося повернути державі.
Тепер тут планують створити туристичний маршрут, облаштувати оглядову вежу, екостежки та майданчики для відвідувачів.
І якщо ці плани вдасться реалізувати, Кунин може стати одним із найцікавіших історичних маршрутів Рівненщини.
