Нарядити хрест: як на Рівненському Поліссі наряджають могили

Щороку в поминальні дні поліщуки вішають на хрести рушники, хустки й стрічки. За цим простим жестом – тисячолітня традиція піклування про померлих, внесена до національного переліку нематеріальної спадщини України у 2023 році.

Якщо ви бували на кладовищах Рівненського Полісся в поминальні дні, то напевно помічали: хрести тут не просто стоять – вони одягнені. На одних висять вишиті рушники, на інших – прозорі гіпюрові хустки або барвисті стрічки. На перший погляд це виглядає як прикраса. Але за кожним предметом стоїть глибокий сенс.

Традицію наряджання могильних хрестів на Рівненщині досліджує етнографиня Ірина Рачковська. За її словами, це не просто місцевий звичай – це живий відбиток дохристиянських уявлень про смерть, переродження й піклування про душу. Про це вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для Полісся News. 

Коли дерево стало хрестом

Щоб зрозуміти, чому поліщуки одягають хрести, потрібно повернутися на кілька тисяч років назад. Наші предки вірили, що після смерті душа людини переходить у рослину – посаджене на могилі дерево чи кущ.

«Оскільки вони вважали, що ця душа існує, з метою піклування про неї, щоб вона не прогнівалася, не наробила збитків– наші предки приносили рослині те, що необхідно людині, тобто їсти і одягнутися», – розповіла Ірина Рачковська.

З приходом християнства на зміну деревам прийшли хрести – традиція нікуди не поділася. Жест залишився тим самим, змінився лише “адресат”.

«Люди почали наряджати одягом хрести», – додала дослідниця.

Рушник для чоловіка, хустка для жінки

Традиція розрізняє, що вішати. Невипадково чоловічі хрести прикрашають рушниками. Пояснення береться з Євангелія: чоловік «в поті чола здобуває хліб свій”. Значить, на тому світі він трудиться й потіє, тому йому потрібен рушник.

«Розказувала одна старожилка під час моїх експедицій, що приснився сон одній жінці. Всі чоловіки йдуть в бані нібито з рушниками, одягнуті, а один іде голий. І він каже: “Ну ти ж мені рушника не дала, то мені не було чим витертися. І я іду тепер мокрий, голий, без такої змоги…”», – розказала Ірина Рачковська.

Якщо рушник забули покласти в труну – його передавали з наступним померлим із родини. Живі буквально відчували відповідальність перед мертвими.

Жіночі хрести прикрашають хустками, шаликами, тюлем і фартухами. На Поліссі їх називають «хвартушиками». За народними уявленнями, жінка пече пироги, збирає яблука й роздає їх дітям та родичам на тому світі. Тому їй потрібен фартух.

Як змінювалась атрибутика

Рушники, хустки та «хвартушики», які вішали на хрестах, ткали і нашивали на них хрестики, найчастіше чорного кольору. Прикрашали також вирізаними «зубчиками».

Після Другої світової війни з’явилися стрічки.

«Люди збідніли, іноді для живих не вистачало сорочок, рушників. Тому на хрести почали вішати стрічки. Вони потребували менше затрат,ніж полотно та елементи одягу», – зауважила етнографиня.

Сьогодні «хвартушики» шиють із тюлю або синтетики. Рушники бувають вишиті, намальовані або звичайні кухонні. Форма змінюється, але зміст лишається.

Що на кладовищах сьогодні

У селі Залужжя Дубровицької міської громади у наш час хрести наряджають стрічками. Має значення їхній колір: на жіночих могилах вони рожеві, салатові, помаранчеві; а на чоловічих – сині й зелені.

На кладовищі у селі Великі Селища Рівненського району жіночі хрести рясно обвішані тюлем – часто прозорим, гіпюровим. Рушники на чоловічих хрестах зав’язують так, що кінці звисають донизу; інколи тканину перекидають через поперечину у формі даху. Дослідники трактують це як символічне відтворення домашнього затишку, щоб покійний відчував себе «на тому світі» як удома.

Здебільшого речі залишаються на хресті до наступного Великодня або Трійці, після чого їх замінюють, а старі спалюють на кладовищі. Але в деяких громадах Дубровиччини речі не знімають роками. Вважається, що забирати не можна те, що вже належить покійнику.

А пластикові квіти?

На сучасних поліських кладовищах дедалі більше пластикових квітів. Ірина Рачковська пояснює це як «модну тенденцію».

«Зараз священики, етнографи і дослідники переконують: це неправильно!»

Рослини на могилах – інша річ. Вони були символом переродження душі. Пластикова квітка цього зв’язку не несе.

Люди, які сьогодні несуть рушник чи хустку на могилу, не думають про дохристиянські культи й переродження. Вони роблять те, що робили їхні предки. Але саме в цій простоті сила традиції, якій вже не одна тисяча років, – робить висновок Ірина Рачковська.