“Колісь не росходіліса”: як на Рівненському Поліссі ставились до шлюбу

Олександр Котяш – науковець, викладач української, англійської та польської мов родом з Сарненщини. Чоловік впродовж 8 років записував, збирав і систематизував місцеву лексику та фольклор. Щотижня на сайті Полісся News Олександр Котяш ділиться із читачами обрядами, традиціями, історіями рідною поліською говіркою. Сьогодні автор знайомить нас із ставленням до шлюбу в давнину.

Моральні норми в селах на Поліссі у XX столітті та раніше були тісно пов’язані з патріархальним устроєм, сильним впливом громади та збереженням традиційних звичаїв. Ці норми визначали поведінку людини, її роль у родині та суспільстві, а також формували інститут сім’ї. У поліському селі сім’я була основою суспільства. Шлюб розглядався як обов’язковий і священний союз, що мав на меті продовження роду та збереження господарства. Розлучення було вкрай рідкісним явищем і засуджувалося громадою.

Головою сім’ї вважався чоловік, який приймав усі ключові рішення. Жінка була берегинею домашнього вогнища, відповідальною за виховання дітей та ведення господарства. Шанобливе ставлення до батьків та старших родичів було однією з головних моральних чеснот. Їхня думка була вирішальною. Дуже важливою була думка громади, особливо щодо шлюбу. Громада стежила за дотриманням норм і звичаїв, а будь-яке відхилення від них призводило до осуду. Осуд з боку громади був потужним важелем для збереження шлюбу. Розлучення означало втрату поваги та соціального статусу. Глибока віра в Бога та церковні обряди робили шлюб священним та нерозривним союзом. І, напевно, то є людський фактор, що людина сприймає тогочасне крізь призму сьогодення. Простими словами, порівнює минуле з теперішнім. Слухаю старших жіночок (одна мені в матері годиться, друга – в бабусі) і дивуюся: в школу або не ходили, або лише кілька класів закінчили, а мудрість житейську перейняли звідки? Хто їх навчав?

1. Нєе, колісь не росходіліса. Не так, як тепер. Три дні поживе дай всьо. Колісь не було покиданцув… ето оно вдови, вдови булі. І не биліса. Мабуть, колісь не биліса. Воспитани булі добре, а й не пилі ж. Шо пилі? Водки ж не було, то чого бица? Ну то чого бица, якшо не п’яни? Оу! То тепер хіба всі матюкаюца? Авого матюкальнік! (показує на свого діда). І слова не скаже, і не ступит шага, шоб без матюкув. О! (Котяш П.Д., 1940 р.н., с. Залужжя).

2. П’ют, в Бога не в’їруют. От вун чує, я при йому кажу. Як почнут ругаца, а я на туй хаті сплю. Годе їх тілівізор… Ага, які де як знесуца да станут сварица, вони между собою дружат добре. Як знесуца, як почнут ругаца, то я їм кажу: «Отак: де ви ругаєтеса? Хата довжна буть церква! Де ви ругаєтеса? Раз! Потом, перед ким ви ругаєтеса? Коб ти на остановці так, то… Так я старша… Кажу: в хаті не довжни! І кажу: чо ви в Бога не в’їруєте? Ти почитай! А ти в Біблєї! … Так я в Біблєї седю, читаю. Біблєя – одне, а ви – майте паметь. (Олексієвець У.М., 1928 р.н., с. Залужжя)

Такі коротенькі уривки записів, а які глибокі за своєю суттю, вони  висвітлюють соціальні та моральні зміни у суспільстві. Сварки та лихослів’я в домі сприймаються як осквернення, як гріх проти святості родинного вогнища. І якщо вдуматися, то причиною всіх бід вважається відхід від традиційних цінностей: тверезості, поваги, виховання, віри та авторитету старших.

Покиданка, покиданец – розлучена(ий), кого покинули.

Ругаца – сквернословити.

У матеріалі збережений стиль автора.

Фото Свято-Іллінської церкви (с. Залужжя): зі сторінки Facebook Надії Олексієвець