Червона ракета, біла ракета: як виживало Рівненське Полісся у вирі Другої світової війни
Над Рівненським Поліссям спалахувало світло – і люди завмирали. Біла чи червона? Від цього кольору залежало все: втратити худобу чи втратити дім, залишитися чи тікати в ніч. У спогадах поліського майстра оживає арифметика виживання, де навіть сигнальна ракета могла врятувати ціле село. Його розповідями ділиться мовознавець з Сарненщини Олександр Котяш.
Є люди спокійні, як тихий струмочок, що тече повільно, ніби насолоджується самим плином. Є люди бурхливі, як стрімкий водоспад. Вони проживають свій вік так, ніби кожен день останній – хочуть все доробити, встигнути. Їм мало дня і ночі не добу. Тяжко писати про людину, з якою не прожив тих самих моментів у житті через різницю у віці, через відстань вікову. Проте іноді одна зустріч, одна бесіда про все на світі відкриє широкий внутрішній світ людини. Таким був дід Павлік – швидкий і бистрий. Я не помилився: швидкий і бистрий.
Павлік (так по вуличному називали Остаповця Павла Кіндратовича) був людиною майстром на всі руки.
– А хто то укна вам робив?
– О, то щи Павлік! Крепки, онь як довго стоят.
– Ого яка бульба у вас! А шо то за сорт?
– То Павлікова. Од Павліка!
І таких прикладів можна навести дуже багато. Навіть сорт картоплі назвали «Павлікова», бо ж то він десь її звідкись привіз, плекав, вирощував і всім міняв або продавав. Підприємливим був: столярував, вирощував різні культури, був головним меліоратором у нашій місцевості. За його проєктом копали меліоративні системи. Скільки вікон, дверей виготовив! Не одну хату побудував у селі. Ходив у собранє і читав Боже слово.
Досліджуючи діалектні записи мешканця села Залужжя Павла Кіндратовича Остаповця, ми натрапили на спогади, що розкривають невідомі або забуті сторони життя в окупації під час Другої світової війни. Тут проста аксіома – старше покоління відходить, забирає з собою свідчення, а молодше покоління…
Це розповідь про те, як звичайне знання сигнальних ракет допомагало цілим громадам уникнути знищення.
У роки війни для поліських селян колір ракети в небі був головним орієнтиром. Від того, яка заграва спалахувала над лісом чи селом, залежали подальші дії селян.
Біла ракета: пограбування як менша біда.
За свідченнями Павла Кіндратовича, біла ракета означала намір окупантів провести обшуки та вилучення майна.
“Це означало, що заберуть корову, свиню, зерно, можливо, когось поб’ють, але хати залишаться стояти”, – згадує очевидець.
Люди сприймали це як «менше зло». Селяни виносили те, що вимагали загарбники, аби зберегти стіни осель і не залишитися посеред зими просто неба. Це був важкий вибір але потрібно було вижити, а заплатою була остання худоба чи збіжжя.
Червона ракета: сигнал до негайної втечі.
Червона ракета була передвісником каральної операції. Вона означала повне знищення поселення. Побачивши червоне світло, мешканці, не гаючи й хвилини, повинні були вхопити найцінніше — дітей, мінімальний запас речей, і тікати у непролазні хащі. Вони знали: за кілька годин на місці села залишаться лише згарища й комини.
Яка ж роль старости у цьому вирі подій? Він був каталізатором, посередником, та шо там казати – надією для всіх селян. Спогади Павла Остаповця змушують інакше подивитися на роль сільських старост. Саме він ставав тією ланкою, що вела переговори з німецькою адміністрацією. Нерідко вдавалося «відкупитися» від каральних загонів продуктами, худобою, щоб змінити наказ про спалення села (червону ракету) на дозвіл лише пограбувати його (білу ракету). Такі свідчення додають нам важливих штрихів до розуміння реальної, а не плакатної історії нашого краю.
Чому ми про це пишемо?
Ці спогади – фіксація минулого – демонструють неймовірну спостережливість і згуртованість поліщуків у критичні часи. Сьогодні, коли ми знову змушені розпізнавати небезпеку за звуками та спалахами, досвід залужан у часи Другої світової нагадує: знання та витримка є ключовими для збереження життя.
У матеріалі збережений стиль автора.
Олександр Котяш – науковець і викладач, родом із Сарненщини, який вивчає мовне та культурне багатство Полісся, починаючи з 2014 року. Він записав, упорядкував і дослідив місцеву лексику, усні перекази та фольклорні матеріали. Тепер на сторінках Полісся News він щотижня знайомить читачів із традиціями, обрядами та життєвими історіями, переданими автентичною поліською говіркою.
