Боєць із Вараша «Мєля»: від енергетика до командира міномета на передовій
Військовослужбовець Віктор на псевдо «Мєля» з Вараша, що на Рівненщині, пройшов шлях від цивільного працівника електростанції до командира мінометного підрозділу. Його історія — про службу без зайвих слів, витримку та відповідальність на фронті.
До початку повномасштабного вторгнення чоловік працював на електростанції та займався спортом. 24 лютого 2022 року змінило його життя.
«Повномасштабне вторгнення застало мене на лікарняному. Але вже зранку 24-го я стояв на порозі військкомату разом зі своїм найкращим другом дитинства», — згадує Віктор.
Як резервіст, він не чекав повістки й добровільно долучився до війська. За час служби пройшов шлях від піхотинця до командира міномета, нині обіймає посаду головного сержанта.
Свій позивний «Мєля» отримав ще у мирному житті:
«Тренер колись від прізвища Мельник дав мені “Мєля”. І так воно зі мною все життя».
Найважчі бої, за словами військового, були на Донеччині, зокрема в районі Бахмута.
«Будучи командиром піхотного відділення, ми зайшли на точку, яку треба було зайняти і втримати. По нас постійно працювали: АГС, артилерія, міномети. В один із обстрілів почав працювати танк — вдарив по будівлі перед нами. Уламок зайшов у мене — болю не відчув. Просто вибуховою хвилею підкинуло на кілька метрів угору… Я сказав хлопцям: “Я трьохсотий”».
Після поранення та контузії Віктор проходив тривалу реабілітацію, однак повернувся на службу:
«Нога не зросталася пів року. Але повернувся. Зараз працюю в мінометці».
Військовий відверто говорить і про перші дні війни:
«Ми йшли на голому ентузіазмі. Хтось у спортивному костюмі, хтось у джинсах. Не було нічого. Просто зібралися і пішли».
Попри складні умови, він знаходить сенс у службі:
«Позитив — це коли знаєш, що твої рідні в безпеці. І що частково це залежить від тебе».
Удома на нього чекають рідні та близькі. Сам боєць наголошує, що воює не лише за свою родину:
«Я тут захищаю чиюсь сім’ю. Як і хтось інший захищає моїх рідних».
Про майбутнє Віктор говорить стримано:
«Під час війни слово “мрія” зникає. Є цілі. Хочу побачити Україну по-справжньому незалежною».
І додає:
«Не ту незалежність, про яку говорять. А ту, де ми самі відповідаємо за свою країну».
Джерело: 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”
