«Душа» плуга: як на Рівненському Поліссі оживляли залізо

На Рівненському Поліссі звичайні сільськогосподарські знаряддя мали свою «душу». У народній термінології так називали центральну деталь плуга – основу, на якій трималася вся конструкція. Спогади старожилів показують, що для селян плуг був не просто інструментом, а частиною живого світу, від якого залежали врожай і добробут родини. Про це розповідає мовознавець з Сарненщини Олександр Котяш.

Ми звикли думати, що душа – це щось ефірне, невловиме, притаманне лише людині чи живому створінню. Маю достатньо великий досвід спілкування з людьми старшого віку (старожилами) на різні теми, чого тільки не чув за багато років діалектологічної практики (її можна цілком назвати етно-фольклорною також). Проте кожна нова розмова доводить: народна уява здатна одухотворити навіть найбуденніші речі. Коли старенький дідусь, перебираючи мозолистими пальцями деталі старого плуга, раптом каже, що в ньому є «душа», ти миттєво переносишся з технічної площини у вимір міфологічний.

Мені вдалося зазирнути в глибину віків: якось розпитував у Котяша Остапа Архиповича (старожила, 1932 р.н.) про сільськогосподарський реманент, назви, призначення кожної частинки. Загалом цікаво, особливо, якщо людина з міста, так цим розповідям, напевно, ціни не було б. І що я чую: власну «душу» мав навіть звичайний плуг.

Для сучасного ока плуг – це лише набір металевих деталей: леміш, полиця, лапки (чепіги). Але для знавця старовини кожен елемент має своє ім’я та характер. Та серед розмаїття назв – рогачів, дишлів та полозків – виділяється одна, майже сакральна – душа.

Як розповідають носії народної мудрості, «душею» називали ту саму центральну частину, «загиняну» (зігнуту) основу, що слугувала каркасом усього механізму. Це була та вісь, на якій тримався весь плуг.

Спогади Котяша О.А. (1932 р.н.)

Кажне має свою назву: от плуг – ето плуг.

Добре, а рало?

Ну рало, рало тоже той дишлік, той, ето дишлік так і в ралі, так і в плузі то називаєца рогач. А щи в плузі, шо крепица ето той лємех і отвал. Отвал – ето поліца, там же є сама душа. Я не знаю, вона така загиняна і там і гето до його геть все крепица.

Да як називаєца?

Ну казалі, так називалі «душа», ну ето так по-научному а по етому то не знаю я. Ну мені треба по-нашому як, а не по научному. То ето душа, ето теє все, шо все крепица. То ето каркас такі.

Там таке воно загнуте, воно половинка така невелічка у плузі ото. То воно все: поліца там крепица до його, сошнік крепица до його, о, полозок той крепица до його, геть, геть все, і даже лапки. Отож лапки, то вони до поліці. Ото саме основне.

Я замислився: а чому саме ‘душа’? Назва ця, напевно, не випадкова. В народній термінології «душею» часто називали те, що приховане всередині, але без чого ціле не може існувати. У плузі це була сполучна ланка, яка служить основою для частин плуга: поліца (відвал) – сошнік (леміш) – полозок.

Якщо ламалася душа, плуг переставав бути інструментом, він розсипався, втрачав свою цілісність. Це був фундамент, на якому трималася не лише залізна конструкція, а й добробут цілої родини. Ось так на прикладі однієї загиняної залізяки ми бачимо залізну логіку народного мислення. Все, що є основою, що тримає на собі конструкцію і дає результат, – це душа. І як без душі немає людини, так без цієї деталі не поїде плуг і не народиться жито. Можливо, саме в цьому і полягає головний секрет наших предків: вони вміли бачити душу навіть у шматку металу, якщо він служив добрій справі.

Словничок

Сошнік – ‘леміш’, частина плуга, що підрізує шар землі знизу. Інша назва лємех.

Поліца – частина плуга, яка відрізає й перевертає шар землі. Його ще називають отвал.

Полозок – частина плуга, яка сунеться по землі, призначена для утримання плуга, щоб не виляв.

Рогач – ‘поперечка’, частина плуга, що сполучає між собою чепіги плуга.

Лапки – ‘чепіги’, Рукоятка в плузі.

Загиняни – загнутий.

Олександр Котяш – науковець і викладач, родом із Сарненщини, який вивчає мовне та культурне багатство Полісся, починаючи з 2014 року. Він записав, упорядкував і дослідив місцеву лексику, усні перекази та фольклорні матеріали. Тепер на сторінках Полісся News він щотижня знайомить читачів із традиціями, обрядами та життєвими історіями, переданими автентичною поліською говіркою.