Родинний спів із Рівненщини: традиція, теми та виконавці

У селі Залужжя на Дубровиччині родинний спів був частиною повсякденного життя. Пісні виконували вдома, на вулиці, під час роботи, у лісі, на вечорницях та в церковному хорі. Про це розповів для Полісся News дослідник Олександр Котяш.

«Ти шоб почув тиї пісні – красіво було! А в його голос. От в нас ми всі спеваєм. Наш і батько спевав. Наш батько так красіво спевав, вун народни песні. А й Хима спевала», — казав досліднику однофамілець Остап Котяш. Він народився у 1932 році.

У спогадах ідеться про спів як частину родинного побуту. Пісні передавалися між поколіннями та виконувалися не лише під час свят, а й у щоденному житті.

Традиційний репертуар Залужжя охоплює кілька основних тем: дівочі ліричні пісні, весільні обряди, родинно-побутові конфлікти, рекрутчину, війну та духовні пісні.

Одна з важливих тем — дівочі ліричні пісні. У них звучать мотиви кохання, вибору пари та очікування шлюбу. Часто в таких текстах простежується протиставлення особистого вибору дівчини та волі родини:

«Лічко моє дай румнянеє,
Ой кому ж ти присужонеє?
Ой чи пану, чи полковнічку?
Чи Йванюши-полюбовнічку?
Ой не пану, ні полковнічку,
Да Йванюши-полюбовнічку».

Окремий пласт становлять весільні пісні. У них відображені підготовка до шлюбу, випікання короваю, прощання нареченої з дівоцтвом і перехід до нового родинного стану.

У родинно-побутових піснях Залужжя часто порушуються теми складного шлюбу, стосунків зі свекрухою, повторного заміжжя та примусового вибору пари. У піснях фіксується становище жінки в традиційному селі, зокрема її залежність від родинних рішень.

Одна з пісень передає досвід повторного шлюбу:

«Тяжело вздихає, вона свого первого мужа завжди вспоминає…
Етой в мене други муж добри, алє не таки.
А вун мене щодня лає, матір проклінає».

У піснях також згадується вимушений шлюб під тиском батьківської волі:

«Ой не я його дай полюбила,
дай полюбила маті.
Ой вона мене дай заставила
з їм на ручнічку статі».

Важливою темою місцевого репертуару є рекрутчина. У таких піснях ідеться про розлуку, солдатську службу, загибель на війні та становище жінки, яка залишалася вдома. Часто використовуються образи дороги, коня, поля, шаблі та кулі.

У баладі про загиблого солдата воїн просить коня приховати від рідних правду про його смерть:

«Не кажи ж ти, муй конь, що я вбити лєжу.
Да скажи ж ти, муй конь, що й заручаной хажу.
Заручила й мене шабля гострая,
Звінчала ж мене пуля й бистрая».

Окреме місце в традиції займають духовні пісні, колядки та псальми. У них поєднуються християнські сюжети, біблійні образи та локальна поліська традиція. Такі тексти виконували під час релігійних свят і в межах родинного та громадського співу.

В одному з духовних текстів звучить мотив звернення до небес:

«А ви нєбеса ростворитеса, алілуя, алілуя, ростворитеса.
Ісусом Христом поклонітеса, алілуя, алілуя, поклонітеса».

Родинну співочу традицію Залужжя продовжив народний аматорський фольклорний родинний ансамбль Олексієвців. Колектив створили у 1985 році з ініціативи місцевого культурного діяча Петра Степанюка на основі співочої родини Олексієвців.

До першого складу ансамблю входили Пилип Григорович та Уляна Кузьмівна Олексієвці, а також їхні діти: Павло, Марія, Ніна і Галина. Згодом до колективу долучилися інші члени родини — зяті, невістки та онуки.

Більшість пісень ансамблю записані від Уляни Кузьмівни Олексієвець, 1935 року народження. Вона була однією з носійок місцевої пісенної традиції. Після її смерті родина продовжила виконувати та передавати ці пісні наступним поколінням.

Ансамбль має звання «народний аматорський». У 2006 році колектив отримав премію Петра Степанюка в галузі культури Дубровицького району. У 2009 році ансамбль став одним із переможців серед самодіяльних колективів Рівненщини та виступив у Палаці «Україна» в Києві в межах творчого звіту «Пісні бурштинового краю».

Учасники колективу записують місцеві поліські пісні, виконують автентичний репертуар і зберігають родинну традицію співу села Залужжя.

Олександр Котяш – науковець і викладач, родом із Сарненщини, який вивчає мовне та культурне багатство Полісся, починаючи з 2014 року. Він записав, упорядкував і дослідив місцеву лексику, усні перекази та фольклорні матеріали. Тепер на сторінках Полісся News він щотижня знайомить читачів із традиціями, обрядами та життєвими історіями, переданими автентичною поліською говіркою.