100-річний ювілей святкує жителька Зарічненської громади
Сьогодні, 8 березня, жителька села Морочне Вараського району Леоніла Кирилюк відзначає своє 100-річчя. Про це повідомляє кореспондент Полісся News. У поліських селах Рівненщини лишається небагато людей такого віку. Баба Левося, саме так її у селі називають, попри вік жваво себе почуває. Вміло орудує голкою й ниткою, без окуляр може розглядати фотокартки, а ось читати не може. За словами ювілярки, не тому що букви в тексті можуть траплятись дрібні, а тому що закінчила при Польщі усього один клас, правда навчилась тоді польської мови, якою й зараз може читати.
Леоніла Кирилюк усе життя пропрацювала в колгоспній ланці. Вона очолювала її 13 років. Саме працючи там жінка писала наряди польською мовою, а в конторі був лише один чоловік, який вмів все розібрати. Цінили на той час вміння жінки організувати селянок до праці, турботу, гарні результати у полі особливо у льонарстві, тому й не зважали на неграмотність.
Леоніла Кирилюк досі має світлу пам’ять, може годинами розповідати про події минувшини, про ті часи, в які жила. У 1957 році вийшла заміж за хлопця із сусіднього села Неньковичі Івана Кирилюка. Тоді вони збудували хату на окраїні села, де дорогі розбігається на два боки і за Польщі двічі на місяць ярмаркували. Ще й зараз обабіч бабиного подвір’я ростуть столітні сосни до яких приїжджі на ярмарок прив’язували коні і воли. На запитання в які часи найкраще жилось, жінка не без журби відповідає:
“Коли була молодою, жила з татом і мамою…в мене тато був добрий, любив, ніколи не сварив, тоді було найкраще”.
З чоловіком Іваном народили п’ятеро дітей: Василя, Олександра, Станіслава, Сергія, й доньку Оксану. Леоніла Кирилюк має 10 онуків та 16 правнуків.
У хаті на стінах пані Леоніли висить ікона. Попри свій поважний вік, минулого року жінка сама дійшла до церкви щоб причаститися. Цього року теж збирається перед Великоднем відвідати храм.
Поруч із іконами висять родинні фотографії, портрети дітей, і все в рушниках, які вишила ювілярка.
“Ох і любила я вишивати, хрестиком і гладдю, крючком і спицями в’язати і зараз можу нитку в голку без окуляр втягнути. Якби руки слухались краще, то й на швейній машинці зароста шила б…” – зазначила Леоніла Кирилюк.
